Поради батькам

Посібники для батьків, які виховують дітей з ризиком порушення розитку

Фахівці UNICEF створили серію посібників для батьків, які виховують дітей з порушенням або ризиком порушення розвитку.

Там можна знайти поради, які допоможуть перевірити руховий, мовленнєвий, сенсорний та психоемоційний розвиток дитини, дізнатись більше про потреби малюка з порушеннями розвитку, зробити абілітаційні та реабілітаційні заняття частиною повсякденної рутини і ігор.

Повний перелік довідників

- «Перевірте розвиток своєї дитини. Таблиця для оцінки розвитку дітей до 3 років «Червоні прапорці»». Посібник підкаже, в яких випадках варто звернутися до спеціаліста.

Завантажити: https://cutt.ly/FwVFCUkl

- «Гра не тільки для забави. Розвивальні ігри для дітей від народження до трьох років». Містить інформацію про особливості взаємодії з дітьми з порушеннями розвитку, а також набір вправ та ігор, що допоможуть розвинути рухову активність дитини, навчать розвинути прихильність до мами та інших людей.

Завантажити: https://cutt.ly/ewVFVkvh

 - «Ранній розвиток дитини. Як розвивається малюк від народження до трьох років». Довідник про особливості рухового, мовленнєвого, сенсорного та психоемоційного розвитку дитини.

Завантажити: https://cutt.ly/nwVFV31A

 - «Позиціонування дитини з руховими порушеннями та підбір обладнання». Допоможе батькам зрозуміти, які пози для лежання та сидіння є безпечними для дитини, а також як адаптувати її до різних положень.

Завантажити: http://surl.li/qgyqm

«Якщо малюк народився з порушеннями розвитку». У буклеті зібрані поради, як підтримати батьків, які виховують дітей з порушенням або ризиком порушення розвитку.

Завантажити: http://surl.li/qgyrm

 - «Якщо у вашої дитини розлади аутистичного спектра. Керівництво для батьків». Містить інформацію про аутичний спектр, його види, діагностику, організацію життя дитини з аутизмом, а також щодо прав дитини з аутизмом та її батьків.

Завантажити: http://surl.li/qgytm

Джерело: Реабілітація травм війни

 

Підтримка дітей під час війни. Поради батькам

На сьогоднішній день психологи застерігають,  що деякі батьки надто буквально сприймають поширене твердження «…діти все розуміють…»  і не ламають собі голову над тим, як правильно і делікатно пояснити дитині, що в Україні відбувається повномасштабна війна. 

«Якщо ми не будемо давати дітям чітку картину світу, пояснювати, що йде війна, що на ній гинуть люди, то вони фантазуватимуть і придумуватимуть свої варіанти того, що відбувається», – пояснює докторка психологічних наук Вікторія Горбунова. І ці фантазії, каже вона, зазвичай ще страшніші за реальність.

Діти бачать і розуміють світ очима своїх батьків. Понад усе їх травмує невпевненість батьків. Діти хочуть бачити своїх батьків врівноваженими та впевненими людьми.

За хаотичних умов діти орієнтуються в своїй поведінці на дорослих. Якщо батьки обтяжені почуттям безпорадності, діти також загубляться в цьому ж почутті. Втім, якщо батьки, висловлюючи своє щире занепокоєння ситуацією, не піддаються почуттю вразливості і безсилля, а натомість обговорюють ситуацію якомога відкритіше, слухаючи і втішаючи дітей, то вони можуть почуватися в безпеці і під надійним захистом своїх батьків.

Війни бояться всі. Війна перевертає життя з ніг на голову – за мить людина опиняється у надзвичайній ситуації. Загалом дорослі зазвичай набагато конкретніше усвідомлюють небезпеки воєнної ситуації. Але, попри свій страх вони можуть створити для дітей «безпечний простір»: зрозуміло пояснити дітям світ; захистити їх від надлишку інформації; мотивувати до потрібних дій і підтримувати дітей під час їх виконання; підтримувати, гратися з дітьми та слухати і чути їх. 

 

ЯК ПІДТРИМУВАТИ ДІТЕЙ ПІД ЧАС ВІЙНИ?*

 

1. Зберігайте нормальний уклад життя (наскільки це можливо). 

Якщо є така можливість, то дітям бажано продовжити займатися своїми звичними справами й обов’язками. Безпосередньо після травматичної події може знадобитися деякий час, щоб відійти від початкового шоку, і на цей час щоденні рутинні справи можуть бути скасовані. Але коли мине кілька днів, загалом корисно повернутися до нормального стану й укладу, наскільки це можливо. Це дає дітям підтримку в подоланні травматичних ситуацій та допомагає їм зрозуміти, що нормальне життя все ще існує. 

2. Дайте місце певній регресії. 

У кризових ситуаціях від дітей часто очікують, що вони поводитимуться дуже по дорослому. Хоча ситуація цього й вимагає, та все ж треба дозволити дітям залишатися дітьми або навіть поводити себе як маленькі. У дітей може відбутись регресія до більш раннього ступеня розвитку. Це нормально. Це психологічна форма самозахисту, яка переносить назад в час, коли життя було стабільним, а маленький світ дитини – безпечним і надійним. 

Така регресія може виявлятися в різних формах поведінки: деякі діти можуть потребувати надзвичайно багато фізичного контакту, щоб почуватися в безпеці (обіймайте стільки, скільки вони того потребують); деякі діти можуть знову почати мочитися в постіль; навіть старші діти можуть плакати (дозвольте дітям висловлювати свої почуття). 

3. Організуйте «острівки безпеки». Це така обстановка, у якій діти можуть почуватися у безпеці принаймні один раз на день попри загальну нестабільність навколо. 

Ігри. Пограйтеся з дітьми. Найкращі ігри в такі складні часи – це ігри, в які діти можуть грати всі разом без суперництва. Ось декілька прикладів таких ігор: 

• Плескання в долоні: Усі учасники стають в коло і плескають в долоні по колу. Спочатку естафета переходить повільно, тоді пришвидшується від однієї дитини до іншої. Діти можуть самі вирішити, чи плеснути в долоні один раз (тоді естафета перейде далі), чи плеснути двічі (тоді естафета зміняє напрямок руху).
• Рух по колу. Спочатку одна дитина в колі вибирає і задає певний рух. Наступна дитина повторює рух, і так він проходить по всьому колу, неначе хвиля. Тоді вже інша дитина задає свій рух, який передається по колу, і так доти, доки всі діти не «запустять» свій рух. 
• Перша дитина каже слово, яке може бути початком речення. Наступна повторює це слово і додає наступне, і так далі. Слова мають бути граматично узгоджені, щоб вийшло речення. Побачите, яке речення вийде у групи. 
• Схожу вправу можна зробити й на грифельній дошці. Перша дитина малює лінію, а тоді хтось наступний продовжує її своєю. Всі діти можуть намалювати по одній або по дві лінії. В кінці вийде малюнок, створений групою. 

Багато таких ігор можна вигадати самотужки. Вони не потребують якихось особливих допоміжних матеріалів і можуть тривати як декілька хвилин, так і набагато довше, якщо потрібно. 

Заохочуйте дітей побавитися! Дайте їм простір для гри! 

Розповідання історій. Усі діти люблять слухати різні історії. Сила уяви дозволяє їм мандрувати до світів, де ці історії відбуваються. Це також своєрідні «острівки» в морі щоденного стресу, адже діти можуть просто посидіти деякий час і послухати оповідку про зрозумілий, впорядкований світ, де зрештою все закінчується щасливо. Перед сном варто розповідати життєрадісні історії, щоб діти могли заспокоїтись і розвіятись. 

 

4. Знайдіть, створіть або придумайте «об’єкти переносу».

  Дітям можуть стати в пригоді речі, які уособлюють тих, кого вони люблять, щоб впоратися з власними страхами і станом відокремленості. Тому дітям бажано мати такі «об’єкти переносу», наприклад, невеличку іграшку, яку їм подарував тато, або фотографію мами. Слід дозволити дітям мати ці об’єкти при собі повсякчас, куди б вони не йшли.

Для дітей молодшого віку лялька, ведмедик або навіть якийсь особливий клаптик тканини можуть бути невід’ємною запорукою відчуття безпеки. Дітям, в яких немає таких допоміжних «об’єктів переносу», можна запропонувати придумати або створити для себе такий об’єкт. 

5. Запропонуйте форми самовираження. 

Говоріння й слухання.У дітей має бути дорослий, до якого вони можуть звернутися, щоб поговорити про свої страхи або проблеми. Заохочуйте дітей розповідати, як вони себе почувають, висловлювати свої переживання й почуття. Дітям необхідно мати можливість поговорити про жахіття, які вони пережили. Але не примушуйте їх говорити – просто запропонуйте. Дозвольте дітям задавати питання і відповідайте на них максимально чесно та прямо. 

Рольові ігри. Деякі діти можуть не захотіти говорити про те, що з ними сталося. Однак у своїх іграх вони часто розкривають те, що обтяжує їхню свідомість, відтворюючи свій досвід через ролі, граючи разом з іншими дітьми або з фігурками, ляльками чи плюшевими іграшками. Ці рольові ігри можуть допомогти інтегрувати ситуацію та почуття, пов’язані з нею. 

Малювання олівцями й фарбами. Багато дітей можуть висловити свій стан, як тільки у них в руках опиняться фломастери і аркуш паперу. Дозвольте дітям створювати такі маленькі витвори мистецтва. Ви можете спробувати поговорити з деякими дітьми про їхні малюнки – але не змушуйте їх. Іноді малювання стає для дитини єдиною можливою формою самовираження.

Щоденник. Дітям старшого віку часто буває простіше висловитися в письмовій формі. Слід заохочувати дітей вести щоденник – цьому «другу» вони можуть у будь-який момент розповісти все, що захочуть. Можливо, хтось із них навіть «задокументує» цілком серйозні звіти про перебіг ситуації. 

6. Піклуйтесь про себе! 

Підтримка, яку ви надаєте дітям поруч з вами у такі важкі часи, має величезне значення для них! Але, будь ласка, не забувайте про власні потреби. Подбайте про те, щоб у вас був час відпочити, й набратися сил. Крім того, знайдіть когось, з ким ви можете поговорити про те, ви самі зараз переживаєте.

Рекомендації укладено на основі матеріалів онлайн-конференції на тему «Кризове втручання» (референт: Барбара Прайтлер – кандидат психологічних наук, психотерапевт при віденському центрі допомоги жертвам катувань та війни, супервізор) 

Матеріал із сайту - https://kristti.com.ua/pidtrymka-ditej-pid-chas-vijny-porady-batkam/

https://www.facebook.com/groups/2492918964338601/permalink/2727487877548374 

Профілактика насильства в родині

Що таке домашнє насильство

Насильство в сім’ї– будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров’ю.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

Домашнє насильство означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.(ст.3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами)

Види насильства

Фізичне насильство:

·         Побої, стусани, штовхання

·         Перешкоджання вільному пересуванню

·         Примус до вживання алкоголю чи наркотичних речовин

·         Створення ситуацій, що несуть ризик чи загрозу життю та здоров`ю

·         Погрожування зброєю чи іншими речами, що можуть завдати фізичної шкоди

·         Позбавлення допомоги під час хвороби чи вагітності

·         Перевезення до іншого місця в межах країни чи за кордон шляхом обману або примусу

Психологічне насильство:

·         Погрози вбити чи скалічити (в тому числі дітей)

·         Словесні образи та приниження жестами й мімікою

·         Погрози відібрати дітей

·         Шантаж та маніпуляції, введення в оману для власної вигоди

·         Булінг (цькування, переслідування, залякування)

·         Постійний та цілковитий контроль

·         Зневага як до особистості

·         Постійна критика та насмішки

·         Безпідставні звинувачення та формування почуття провини

·         Обмеження у контактах із близькими та друзями, у виборі кола спілкування

·         Нехтування правом на честь та гідність

·         Безпідставні ревнощі, обвинувачення у зраді

·         Дискримінація через переконання, віросповідання, походження, статус

·         Примушування спостерігати за насильством над іншими людьми чи тваринами

·         Погроза позбавити житла або особистого майна

Сексуальне насильство:

·         Примушування до небажаних статевих стосунків

·         Торкання інтимних частин тіла без згоди

·         Змушення до статевого акту з іншою людиною

·         Примус до неприйнятних форм сексу, садистських практик

·         Нав`язування відвертого стилю одягу або поведінки всупереч твоєму бажанню

·         Примушування спостерігати за статевими актами між іншими людьми

·         Примушування до участі у створенні чи перегляді порнографічних матеріалів

Економічне насильство:

·         Позбавлення їжі та води

·         Обмеження доступу чи позбавлення житла

·         Пошкодження особистого майна

·         Перешкоджання у доступі до необхідних послуг

·         Позбавлення власних коштів, інших матеріальних цінностей

·         Майновий шантаж

·         Заборона працевлаштовуватись, навчатись

·         Примушування до жебрацтва

·         7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», в якому запроваджено комплексний підхід та визначено систему заходів щодо запобігання та протидії фізичному, психологічному та сексуальному насильству в сім’ї.

·         Дія даного Закону, незалежно від факту спільного проживання, поширюється на таких осіб:

o    Подружжя

o    Колишнє подружжя

o    Наречені

o    Мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя)

o    Особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти

o    Особи, які мають спільну дитину (дітей)

o    Батьки (мати, батько) і дитина (діти)

o    Дід (баба) та онук (онука)

o    Прадід (прабаба) та правнук (правнучка)

o    Вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка)

o    Рідні брати і сестри

o    Інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука)

o    Діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими

o    Опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням

o    Прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя

o    Інші родичі, інші особи, які пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки, за умови спільного проживання

Наслідки домашнього насильства для дітей

Діти з сімей, у яких практикується насильство, відчувають постійний психологічний дискомфорт, для них це справжня трагедія.

Існує ряд спільних ознак,що характеризують переживання та поведінку більшості таких дітей.

1.     Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають відчуття страху. Цей страх може проявлятися різним чином: від занурення в себе та пасивності до насильницької поведінки.

2.     Зовнішні прояви поведінки.Мала дитина не може знати, коли відбудеться наступний спалах насильства, де та наскільки сильним він буде. В результаті, вразливість та відсутність контролю над ситуацією призводять до проявів впертості у поведінці, відмови розмовляти та агресивних вчинків.

3.     Нездатність виразити почуття вербальне.Спостерігаючи за практикою насильства в сім’ї, діти доходять висновку, що насильство – це спосіб, яким дорослі вирішують свої конфлікти та наболілі проблеми. Оскільки ніхто не показав цим дітям, як слід говорити про їхні почуття, думки, вони часто не знають, що переживають або відчувають, і як можна виразити свої емоції та почуття у вербальній формі.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей.

Отже, дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок.Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту!

 

Протидія домашньому насильству

 

НАЦІОНАЛЬНА ГАРЯЧА ЛІНІЯ З ПОПЕРЕДЖЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА, ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ ТА ҐЕНДЕРНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ:

·         0 (800) 500 335

·                 116 123 (з мобільного)(безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України)

Підтримка чи моральне вбивство?

 Сила батьківського слова

    Ми не дуже звикли надавати значення сказаного побіжно. Ну, гримнув на неслухняного малюка: «До чого ти мені набрид!». Ну, присоромили маленького боягуза: «Як не соромно боятися! Ти ж великий хлопчик!». Ну, осмикнули юного зануду: «Нема чого мудрувати, слухайся, давай!» Малюк, начебто, і особливої ​​уваги на наші слова не звернув.Мало хто розуміє, що дитячий мозок буквально запрограмований на те, щоб ловити кожне сказане батьками слово і сприймати його як керівництво до дії або, висловлюючись професійною мовою психологів, директиву. Не фіксуючи, здавалося б, свідомістю, (дитина не звернула уваги, не зреагувала, забула) директиви йдуть в сферу несвідомого, поволі формуючи особистість і визначаючи життєвий сценарій.

    Незрозумілі хвороби, немотивована агресія, безпричинна погана успішність, – все це може виявитися наслідком кинутих в роздратуванні і тут же, здавалося, забутих і мамою, і малюком слів. Американські психологи Роберт і Мері Гулдінг виділили дванадцять основних батьківських директив. Зупинимося лише на тих, які найчастіше прослизають в нашій мові і при цьому найсильніше трансформують життєвий сценарій зростаючої людинки.

1. Не живи!

Як це виглядає:
Здавалося б, таке можуть сказати своїй дитині тільки якісь маргінали. Однак саме так «розшифровує» дитина наші сказані в серцях фрази: «як ти мені набрид», «кара ти моя», «йди, не хочу тебе бачити!»

Як він це розуміє:
Дитина розуміє це абсолютно буквально: від мене одні неприємності, я набрид своїм батькам, вони не бажають мене бачити. Якби мене не було, їм було б тільки краще.

До чого це призводить:

Що значить «не бути» малюк поки що ще не розуміє, але його підсвідомість посилає чіткий імпульс на саморуйнування. Це може привести до:

• нез’ясовних травм
• важких захворювань, найчастіше – аутоімунним (алергія, ревматизм і т.д.)
• зниження апетиту, втрати ваги
• агресивної поведінки
• тяги до ризикованих ігор
• невмотивованих істерик

Що з цим робити:
проаналізуйте, в яких ситуаціях ви говорите подібні фрази і що конкретно викликає ваше роздратування.

Саме це і скажіть маляті:

«Я втомилася від твоєї біганини. Давай придумаємо якусь тиху гру» – замість «як ти мені набрид»

«Я зараз сердита, і мені неприємно з тобою розмовляти. Давай продовжимо розмову, коли ми обидва заспокоїмося» – замість «бачити тебе не хочу»

«Я засмучена через те, що ти весь час б’єшся. Мені буває дуже соромно перед іншими хлопчиками і їх батьками» – замість «кара моя».

2. Не відчувай!

Як це виглядає:
Бурхливі прояви дитячих емоцій мало передбачувані і зрозумілі, погано піддаються контролю з боку дорослих. Ймовірно, саме тому перше бажання будь-кого з батьків – припинити емоційний вибух. «Який боягуз, щеплення злякався!», «Не можна говорити, що ти ненавидиш виховательку. Про дорослих так не говорять».

Як він це розуміє:
Малюкові не під силу розділити прояв почуття і саме почуття. І тому подібні зауваження сприймаються дитячою свідомістю як однозначна директива: не відчувай!

До чого це призводить:
Дитина не в змозі перестати відчувати те, що вона відчуває. Але, боячись втратити батьківське схвалення, вона може навчитися приховувати свої справжні почуття, в тому числі, і від самого себе, заганяючи їх глибоко в підсвідомість. А це може призвести до дуже серйозних наслідків.Заборона на фізичні відчуття (біль, втома, голод) – мозок сприймає як заборону приймати тілесні сигнали про фізичний дискомфорт, що може привести до порушення роботи імунної системи малюка, важких захворювань, які важко піддабться лікуванню.

3. Заборона на страх

Приводить до втрати почуття самозбереження. Такі діти часто отримують травми, стають жертвами нещасних випадків.

Невисловлені страхи деформуються в фобії і нав’язливі стани, що може привести до нічних кошмарів, тіків, заїкання тощо.

Заборона на ненависть – забороняючи дитині проявляти негативні почуття по відношенню до тієї чи іншої людини, ми не знімаємо агресію, а лише переадресовуємо її.

Не можна ненавидіти старших – дитина проявляє агресію до тих, хто молодший.Не можна ненавидіти близьких – дитина проявляє агресію до чужих.

Ненавидіти взагалі не можна – малюк направляє агресію на самого себе, що проявляється:

• в аутоімунних захворюваннях
• зухвалій хуліганській поведінці (дитина неначе спеціально наривається на покарання) і т.д.

Що з цим робити:

Допоможіть дитині навчитися проявляти свої почуття, залишаючись в цивілізованих рамках «Ти не зобов’язаний любити виховательку (бабусю, сестричку і т.д.), але повинен бути ввічливим до неї».

Запропонуйте йому варіанти вирішення проблеми: «Якщо ти боїшся собак, давай будемо ходити в садок не через парк, а повз магазин».

Попереджайте малюка, якщо йому доведеться пережити щось неприємне: « Я помажу тобі коліно зеленкою. Буде досить боляче, але зате потім відразу стане легше. Якщо хочеш – можеш поплакати».

4. Не думай!

Як це виглядає:
Поспішаючи домогтися від дитини бажаного, ми нерідко припиняємо її спроби розібратися в суті наших вимог, відстояти свою точку зору: «Твоя справа не розмірковувати, а слухатися!», «Досить мудрувати! Роби справу!» .«Багато будеш знати – скоро постарієш!», «Цікавій Варварі на базарі ніс відірвали» – жартівливо охолоджуємо ми запал маленького чомучки, втомившись від шквалу його нескінченних і не завжди зручних для нас питань.

«Забудь! Не думай про це!» – говоримо ми, коли хочемо відвернути від сумних думок малюка.

Як він це розуміє:
З точки зору дитини, такі висловлювання є безслівною директивою: якщо хочеш, щоб тебе любили і схвалювали батьки – Не думай!

До чого це призводить:
Безумовно, найочікуваніший наслідок такої директиви – це відсутність допитливості, інтересу до навчання. У таких дітей занижена самооцінка, вони боязкі, невпевнені в результатах своєї розумової праці

Однак ця директива може привести і до інших, набагато більш серйозних наслідків.

Твоя справа не розмірковувати, а слухатися:

• Малюк не вчиться приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки.
• Дитина схильна до імпульсивних, необдуманих вчинків.
• Такі діти часто стають жертвами ґвалтівників, в перехідному віці нерідко потрапляють в тоталітарні секти та агресивні підліткові угрупування.

Багато будеш знати – скоро постарієш:

• Дитина починає уникати знань, оскільки вони роблять її більш дорослою і незалежною. А батьки ясно дають їй зрозуміти, що не хочуть тобі розповідати про це, тому що не хочуть, щоб ти виростала.

5. Забудь про це

Забути – значить відвести проблему зі сфери свідомого, тобто, відмовитися від можливості впоратися з нею. Даючи малюкові таку директиву, ми привчаємо його уникати травмуючих ситуацій, робити вигляд, що їх не існує.

Що з цим робити?

• Навіть якщо ви впевнені у своїй правоті, дайте дитині висловити свою точку зору.

• Якщо є така можливість, намагайтеся дати йому можливість втілити в життя своє рішення проблеми: «Зараз ми поспішаємо, так що давай зробимо так, як пропоную я, а коли у нас буде час, спробуємо вчинити по-твоєму. Можливо, це буде не гірше».

• Завжди давайте малюкові чіткі і чесні відповіді на його питання. Якщо йому буде щось незрозуміло, він обов’язково дасть вам це зрозуміти.

Якщо дитину щось турбує, якщо вона пережила стрес або зіткнулася з серйозною проблемою, завжди намагайтеся допомогти їй вирішити її.

Якщо в даний момент ви не бачите виходу з положення, поясніть це малюкові: «Поки я не знаю, як нам бути, але ми з тобою подумаємо, і обов’язково вирішимо, що робити».

За матеріалами https://zatyshok.net.ua/21396/