Якщо дитина реагує на вибухи плачем

 

Майбутні першокласник: як не зашкодити. Пам'ятка для батьків

 

Майбутній першокласник як не зашкодити

1. Не створюйте зайвого тиску: Школа – це новий етап у житті дитини, і важливо, щоб вона відчувала вашу підтримку, а не тиск. Не перетворюйте підготовку до школи на змагання або надмірне хвилювання.

2. Формуйте позитивне ставлення до школи: Розповідайте дитині про школу цікаві історії, наголошуйте на тому, що там вона зустріне нових друзів, дізнається багато нового та цікавого. Уникайте негативних висловлювань про школу або вчителів.

3. Розвивайте самостійність: Навчіть дитину самостійно одягатися, збирати свої речі, виконувати прості домашні обов'язки. Це допоможе їй почуватися впевненіше у школі.

4. Сприяйте розвитку комунікативних навичок: Заохочуйте дитину спілкуватися з однолітками, навчіть її слухати інших, висловлювати свою думку, звертатися за допомогою у разі потреби.

5. Розвивайте пізнавальний інтерес: Підтримуйте цікавість дитини до знань, читайте їй книги, відвідуйте музеї, виставки, відповідайте на її запитання.

6. Звертайте увагу на фізичне здоров'я: Забезпечте дитині повноцінне харчування, достатній сон, регулярні прогулянки на свіжому повітрі.

7. Не порівнюйте дитину з іншими: Кожна дитина розвивається індивідуально, тому не варто порівнювати її успіхи з іншими дітьми. Важливо підтримувати та заохочувати її власні досягнення.

8. Слухайте свою дитину: Приділяйте час для спілкування з дитиною, цікавтеся її думками та почуттями, відповідайте на її запитання.

9. Звертайтеся за допомогою до фахівців: Якщо у вас є сумніви щодо готовності дитини до школи, зверніться до дитячого психолога або педагога.

10. Довіртеся своїй дитині: Вірте в її сили, підтримуйте її прагнення до навчання, і вона обов'язково досягне успіху!

Важливо пам'ятати

• Адаптація до школи – це поступовий процес, який потребує часу та терпіння.

• Батьківська підтримка та любов є найважливішими факторами успішного навчання дитини.

• Не бійтеся звертатися за допомогою до вчителів та фахівців у разі потреби.

Сподіваюся, ця пам'ятка допоможе вам підготувати дитину до школи та зробити цей період щасливим та успішним для неї!

Як допомогти дитині, яка пережила втрату

 Війна змушує всю країну і кожного українця жити в стані постійного стресу. Та найгірше — вона забирає життя: як у військових, так і у цивільних громадян. Смерть близьких людей — це завжди горювання, і зазвичай найбільш вразливі в таких життєвих ситуаціях — діти, адже часто вони не знають про таке явище, як смерть.

Як розповісти дитині про втрату близької людини і допомогти у горюванні, яких помилок варто уникати? Читайте поради психологині Дани Нагорної.

Рано чи пізно кожен із нас стикається зі втратою близьких людей. Для дитини така подія може означати не лише, власне, горювання, а й знайомство з новими переживаннями. Особливо непросто підтримувати дитину, коли згорьовані і самі дорослі. Проте навіть у такий непростий час важливо пам’ятати, що спосіб, у який дитина проживає горе, може вплинути на її подальше життя. Тож варто уникати певних помилок. Про них і поговоримо.

1. «Тато поїхав у відрядження». Приховування від дитини правди і заміщення її вигадками, ніби померлий — живий.

Приховувати від дитини правду означає дати їй марну надію на повернення померлого та обрікти чекати на зустріч. Що довше це відбуватиметься, то болючішою буде реальність. Це загрожує подвійною травматизацією дитини: вона відчуватиме біль втрати, розчарування через невтілені надії та не довірятиме тим, хто їй брехав.

Неправда знецінює почуття. Крім того, дитина може вирішити, що її покинули через те, що вона зробила щось не так або погано поводилася.

Важливо сказати дитині правду і терпляче відповідати на її запитання, якщо такі будуть. Це потрібно зробити у формі, що відповідає віку і розвитку. Важливо також прийняти, що реакція на такі новини може бути різною (сльози, сміх, відстороненість). Не можна говорити «Він заснув», «Відлетів на небо», тому що діти сприймають буквально і можуть, наприклад, потім боятися засинати чи літати на літаках.

2. «Тобі це бачити не треба». Відмежування дитини від процесу прощання з померлим, особливо якщо дитина хотіла попрощатися.

Ухвалюючи рішення про те, чи брати дитину на похорон, важливо зважати на її вік, близькість до померлого тощо. Зрештою, важливою є не стільки участь в обряді поховання, скільки можливість попрощатися з померлою близькою людиною. Побачивши тіло, дитина може зрозуміти, що людини вже немає. Маленьким дітям можна пояснювати так: «Тіло близької людини не дихає, вона більше не зможе говорити або грати з тобою». Старшим — заздалегідь пояснити, що відбуватиметься на похороні, відповісти на їхні запитання.

Якщо дитина не відвідувала церемонію прощання, важливо сходити з нею на могилу вже після. Можна покласти квіти, написати листа, намалювати малюнок і залишити на могилі. Обряд прощання важливий, адже він дозволяє прийняти факт смерті й оплакати втрату близької людини.

3. «Не смійся! У нас горе». Відволікання дитини від горювання, спроби зупинити прояви агресії, плач або страх через прояви таких емоцій, як радість і сміх.

У більшості випадків намагання вплинути чи змінити емоції дітей — це страхи самих дорослих не впоратися з власними почуттями. Дитині потрібно прожити всі стадії горювання, але спосіб, у який діти проживають горе, різниться від того, як це роблять дорослі. Діти живуть життя в моменті, це — вікова особливість, для них є «тут і зараз», тому їхні емоції часто змінюються, сльози і горювання за лічені хвилини можуть змінитися на пустощі і сміх, проте це не робить їхнє горе меншим чи неважливим.

4. «Зі мною все в порядку». Приховування дорослими своїх почуттів.

Діти дуже чутливі до емоційного фону в родині. Якщо дорослі пригнічують емоції, приховують свої переживання, діти робитимуть так само, бажаючи їм допомогти. Водночас вони будуть змалку вчитися не довіряти власним почуттям і почуттям інших людей

Кращою тактикою є визнання емоцій. Звісно, не треба перекладати весь вантаж власних переживань на дитину, проте і пригнічувати їх не треба. Якщо ви скажете: «Я сумую», «Мені боляче/страшно», ви поясните емоції і нормалізуєте їх. Адже почуватися сумно, гірко і тоскно, коли хтось помирає — нормально.

5. «Тепер ти за старшого». Наділення дитини роллю померлого.

Дитина має залишатися дитиною і не має тягнути на собі відповідальність інших. Отже, можна наводити приклад рис померлого, які хочеться перейняти, наприклад: «хоробрий, як мама» чи «добрий, як тато», проте дитина індивідуальна, має власні особливості характеру і має собою ж залишитися, не виконуючи функції померлого члена родини.

У момент, коли горюють батьки, діти можуть відчувати необхідність піклуватися про них, щоби захистити, а отже — самим отримати від батьків захист та опору. Проте так не має бути. Діти мають залишатися дітьми, а дорослі — дорослими. Важливо показувати дітям, що як би вам не було важко зараз, ви впораєтеся, що ви, як і раніше, любите їх. Говоріть про свої почуття, розділяйте їх із близькими.

Найважчим буде перший рік після смерті людини, коли ви проживатимете «перші дати»: дні народження, свята чи роковини смерті. Але важливо присвятити ці дні пам’яті про того, хто помер: поговорити з дитиною про почуття, відновити приємні спогади або зробити щось особливе в пам’ять про померлого. У ці дні з дітьми варто бути особливо уважними.

Горювати за померлими — це нормально. Тому варто дати собі і дітям час для природного проживання горя.