Консультація для батьків "Гарний настрій дитини з самого ранку"

 

 

"Як НЕ треба готувати дитину до школи"

 Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими

 готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

 

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі. Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи пов^’язана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  - "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

 

Поради "Вчимося долати агресію"

 Маленькі забіяки становлять для дорослих справжню проблему. Що з ними вдіяти? Бити? Але де ж

 логіка? Агресією карати за агресію, подаючи приклад такої самої агресивної поведінки, що виражена навіть більшою мірою, зовсім неправильно. Читати нотації? Хто хоча б раз це спробував, знає, що це безрезультатно. Не звертати уваги на агресивні витівки малюка? Але ж йому й самому непросто переживати власну поведінку.

Агресія — це тільки верхівка айсберга, тобто процесів, що відбуваються в душі дитини. Щось змушує її говорити злі слова, битися або кусатися.

Щоб допомогти малюкові впоратися з агресією, потрібно навчити його виявляти свій гнів в іншій, прийнятнішій формі. Крім того, неправильно змушувати дитину приховувати свою агресію, лише пропонуючи «не битися», «не кричати», «не ламати». Адже іноді агресія є результатом занадто великої кількості заборон і надмірно вимогливого виховання з боку дорослих.

Вправа 1. Пригоди веселих примар

Ця вправа допоможе агресивній дитині відкрито виявити свою агресію, але зробити це в регламентованому вигляді. Образи примар використані для того, щоб малюк мав можливість опинитися у ролі пустотливої примари, яка жартома дражнить і задирає оточуючих.

Домалюй обличчя цим кумедним маленьким примарам. Вони бешкетують і граються. Яка з примар подобається тобі найбільше? Чому? Зараз я засічу час, і цілих п’ять хвилин ти також можеш галасувати й пустувати так само, як ці маленькі примари.

Вправа 2. Зубато-рогато-колюче…

Вправа допоможе позбутися напруження, агресії, що накопичилася, дасть можливість дитині відкрито виявляти свої почуття. Для повноти ефекту можна малювати на великому аркуші паперу. Не забудьте дати малюкові набір кольорових олівців і вибрати зручне місце для малювання. Не можна критикувати малюнок, а також радити дитині, як малювати краще або правильно.

Запропонуйте малюкові намалювати надзвичайно страшну, злющу, зубату тварину. Щоб вона могла битися, кусатися, брикатися, щипатися. Нехай дитина малює так, як хоче, і стільки, скільки заманеться.

Коли малюк завершить роботу, попросіть його розповісти вам, кого він намалював, який у тварини характер, вона нападає чи захищається.

Вправа 3. Поглянь з боку

Ця вправа вимагає спільного з дорослим обговорення. Малюкові пропонують розглянути кілька ситуацій, у яких є прояв агресії. Не потрібно проводити жодних паралелей з дитячими вчинками. Завдання дорослого полягає лише в тому, щоб переконатися, що дитина правильно розуміє значення певної поведінки. 

Мета цієї гри: надати малюкові можливість побачити агресивну поведінку з боку і оцінити її.

Якщо ви розумієте, що дитина ставиться до таких епізодів некритично, уважає, що агресивна поведінка правильна, ви можете висловити свою точку зору, водночас не нав’язуючи її дитині.

Запропонуйте малюкові розглянути малюнки й розповісти, що він на них бачить. Поставте запитання.

— Що робить хлопчик?
— Як ти вважаєш, навіщо він ламає дерево?
— Він чинить добре чи погано?
— Що б ти йому порадив?
— Як би ти змінив цей малюнок?

Аналогічні запитання ви можете поставити до кожного малюнка.

Вправа 4. Кішка добра, кішка зла

Ця гра спрямована на усвідомлення своїх почуттів, уміння опановувати емоції та управляти своєю агресією.

Запропонуйте малюкові розглянути намальованих кішок. Зверніть увагу, що одна з них дуже добра й ласкава, а інша — зла, дряпається. Скажіть дитині: «Зараз я говоритиму слова «добра кішка» і «зла кішка», а ти по черзі зображуватимеш то одну, то іншу». Після декількох перевтілень запитайте: «Чи складно тобі перетворюватися з доброї кішки на злу? А навпаки? Якою кішкою тобі більше подобається бути?»

Вправа 5. Веселий клоун

Ця вправа допоможе завершити серію наведених вправ позитивним моментом, що запам’ятає малюк. Запропонуйте дитині розфарбувати веселого клоуна і його собаку, придумати клоунові ім’я, а собачці — кличку.

Поради батькам щодо відновлення емоційної рівноваги під час війни

 

Вплив сімейного читання на розвиток емоційного інтелекту: більше, ніж просто книга перед сном

 

Сімейне читання — це не просто традиція, а ключовий ресурс розвитку дитини. Читаючи разом, ми не лише підтримуємо мовлення чи фантазію — ми формуємо емоційний інтелект: здатність розпізнавати, виражати й регулювати емоції, будувати емпатійні стосунки й розуміти себе та інших.

 Регулярне читання з батьками значно підвищує рівень емоційної зрілості, знижує тривожність і підвищує соціальні навички у дітей різного віку.

Чому саме читання так ефективне?

🔹 Діти проживають емоції разом із героями

Під час читання активізуються ті самі нейромережі, що й у реальному досвіді. Дитина вчиться співпереживати, співвідносити свій емоційний стан із тим, що відчуває інший.

🔹 Книжки — безпечне середовище для розмов про складне

Сюжети часто торкаються болючих тем — втрати, страху, провини. Через героїв дитина отримує емоційний досвід без реального ризику, а дорослий — нагоду gently ("м’яко") поговорити про важливе.

🔹 Читання вголос — це спільна емоційна дія

Інтонації, дотики, реакції дорослого — усе це формує прив’язаність, безпеку й довіру, без яких розвиток емоцій неможливий.

Як саме сімейне читання формує емоційний інтелект?

1. Розширення емоційного словника

Дитина вчиться називати емоції словами, а не діями (крик, агресія). Це знижує імпульсивність і формує здатність до самовираження.

2. Формування емпатії

Запитання на кшталт: «Як він себе почував?» чи «Чому вона заплакала?» сприяють розвитку співчуття — основи емпатії.

3. Розуміння причинно-наслідкових зв’язків між емоціями і поведінкою

Дитина бачить: емоція — це сигнал, а поведінка — наш вибір. Це допомагає формувати відповідальність за власні дії.

4. Розвиток навичок саморегуляції

Спільне читання допомагає заспокоїтись, переключити увагу, нормалізувати збудження нервової системи — важлива база для контролю імпульсів.

5. Формування внутрішнього етичного компаса

Дитина засвоює моральні орієнтири через поведінку персонажів. Герої стають прообразом «внутрішнього дорослого» в майбутньому.

Що робить сімейне читання особливо ефективним?

✔ Регулярність — навіть 10 хвилин щодня краще, ніж одну годину раз на місяць.

✔ Обговорення прочитаного — без допиту: «Що ти відчув?», «Кого ти розумієш найбільше?»

✔ Спільний вибір книг — повага до інтересів дитини підвищує залученість.

✔ Емоційне читання — театралізація, голосові зміни роблять історії живими.

✔ Спокійна атмосфера — обійми, ковдра, чашка чаю — читання має стати моментом контакту, а не уроком.

Які книги найкраще розвивають емоційний інтелект?

Казки з моральними виборами (що робити, коли тебе образили?)

Історії про реальні емоції — ревнощі, сором, розлуку

Книги про емоції — у формі діалогів або історій (про страх, злість )

Біографії у доступній формі — розповіді про людей, які помилялись, боялись, але зростали

Книги, де герой змінюється — це особливо важливо для формування віри у власні можливості

Чого варто уникати?

❌ Перетворення читання на обов’язок або «перевірку знань»

❌ Примусу читати, коли дитина виснажена

❌ Знецінення емоцій після історії: «Та не бери до голови, це ж вигадка»

❌ Контролю замість співпереживання: «А тепер поясни, чому він вчинив саме так»

Висновок: читання — це міст між серцями

✔ Сімейне читання — це не просто розвиток мови чи фантазії. Це формування емоційного ядра дитини.

✔ Книжки — простір для спільного проживання радості, втрати, гніву, надії.

✔ Читання з дорослим дає відчуття: «Я не один у своїх почуттях. Мене бачать. Мене приймають.»

💡 Найкраще, що ви можете зробити — не лише дати дитині книгу, а прочитати її разом. І тоді сторінки стануть не просто папером, а опорою, яку вона пам’ятатиме все життя.

Матеріал з телеграм-каналу "Підтримай дитину" https://t.me/pidtrumaidutuny/12409

Посібник для батьків

Путівник для батьків. Якщо у вашої дитини розлад спектру аутизму